Про рейтинги, університет, студентів, випускників. (Текст інтерв’ю)
До вашої уваги пропонується інтерв’ю ректора Центральноукраїнського національного технічного університету, доктора технічних наук, професора Михайла Івановича Черновола редактору журналу «PERSONA» Наталії Кривошей, надруковане у червневому номері журналу за 2017 рік.
Михайло Черновол: «Чотири губернатори, сім народних депутатів, чотири міські голови обласного центру, керівники всіх найбільших підприємств регіону – наші випускники»
9 червня найбільший і, як свідчать авторитетні загальноукраїнські рейтинги, найуспішніший вищий навчальний заклад області – Центральноукраїнський національний технічний університет, відзначає ювілей – 50 років із дня створення Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування. По суті, це один із найважливіших етапів розвитку і становлення вишу та вищої освіти області в цілому. Тож «PERSONA» скористалася нагодою, аби дізнатися більше про підготовку інженерних, наукових та інших кадрів для нашої області, і, як показує практика, навіть для закордону, про інші важливі етапи становлення ЦНТУ, труднощі вищої школи та інші актуальні, зокрема, й напередодні вступної кампанії, питання. Розмовляємо з ректором Центральноукраїнського національного технічного університету, членом-кореспондентом Національної академії аграрних наук України, доктором технічних наук, професором, заслуженим діячем науки і техніки України Михайлом Черноволом.
– Михайле Івановичу, КНТУ, а сьогодні вже ЦНТУ, не вперше потрапляє в ТОП кращих вищих навчальних закладів країни і фактично визнається кращим в області, оскільки решта не потрапляють навіть до першої сотні всеукраїнського рейтингу. Нинішнього року університет піднявся на три сходинки вгору – з 57-го на 54-те місце в рейтингу «ТОП-200 Україна», складеного ГО «Центр громадських проектів «Євроосвіта». Завдяки чому це стало можливим?
– Хоча рейтингів є багато, але «ТОП-200 Україна» вважається найбільш авторитетним, бо його започаткувала свого часу комісія ЮНЕСКО, а це незалежний представник в освітній та інших галузях. І приємно не просто 54 місце, а стабільність, бо ми ввесь час перебуваємо десь поблизу 50-ї сходинки. Основні показники, за якими формується рейтинг, – кадровий склад університету, а в нас постійно зростає кількість викладачів із вченими ступенями і званнями, він уже вищий за 70 відсотків. Також підвищився показник міжнародної роботи – міжнародні зв’язки, поїздки наших студентів на практику, стажування викладачів і студентів за кордоном. Невдовзі ж буде опубліковано консолідований рейтинг за 2017 рік, де, крім «ТОП-200 Україна», будуть враховані й інші рейтинги. За попередніми даними, ЦНТУ стане кращим вищим навчальним закладом області.
– Наскільки я розумію, він і зараз ним є, оскільки це єдиний виш області, що потрапив до першої сотні кращих навчальних закладів із цього рейтингу...
– Так, державний педуніверситет посів 122 місце.
– 9 червня виповнюється 50 років із дня створення Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування, який за ці роки виріс, у тому числі й завдяки вам, до Центральноукраїнського національного технічного університету. Але на сьогоднішній день сфера машинобудування переживає не найкращі часи. Це позначається на затребуваності інженерної освіти?
– Дійсно, 9 червня був підписаний наказ Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР про створення інституту сільськогосподарського машинобудування, всім відомого КІСМу. Як КІСМ наш заклад проіснував трохи більше 30 років. В 1998 він уже став державним технічним університетом, потім, у 2004-ому, – національним, зараз Центральноукраїнським національним технічним університетом. Але коли розібралися з історією, то його витоки сягають Єлисаветградського реального вищого училища, а в 1929-му році був створений Зінов’євський інститут сільськогосподарського машинобудування, оскільки місто на той час називалося Зінов’євськом, тобто невдовзі виповниться 90 років із цього дня. Але КІСМ – дуже важливий етап нашого існування, тому ми святкуємо 50 років з моменту його створення. Так, інженерна освіта переживає не найкращі часи. Це таке загальноукраїнське явище, і я навіть сказав би – загальноєвропейське. Бо я був у багатьох університетах Німеччини, Франції, Англії, і скрізь є оголошення про потреби роботодавців в інженерних спеціальностях, і ніде немає оголошень про потребу в економістах чи інше. Скрізь потрібні майбутні технарі. Коли я поцікавився, чи йде молодь, зважаючи на таку гостру потребу, навчатися за технічними спеціальностями, мені відповіли, що так, але не дуже охоче. Тобто впала престижність інженерної, технічної освіти взагалі. В 90-ті роки в Україні, коли перестали працювати багато підприємств машинобудівної промисловості, упала кількість робочих місць на цьому ринку праці, і в інженери практично перестали йти. І навіть коли вже криза минула, молодь уже в основному обирала гуманітарні професії. Ніхто не хоче йти на ливарника, верстатника і т.п. Така реальність. Тому треба і нам, і роботодавцям вести роботу над підвищенням престижності професії. От, ми, наприклад, вже забули, коли до нас на технічні спеціальності приходили випускники шкіл – медалісти. Вступають на ці спеціальності, нехай не ображаються, але, в переважній більшості, – досить посередні у навчанні діти, відповідно і на виході з університету від них не варто багато чекати.
– Можливо, проблема ще й у тому, як оцінюється праця інженерних кадрів на підприємствах, зокрема, й нашого міста?
– Так, дійсно. Як приклад: відома японська компанія, потужний інвестор, будує завод на Західній Україні, все за останнім словом техніки, прекрасні соціальні програми, гуртожитки й умови праці, зар-плата – десь 5-7 тисяч гривень, наче й непогано, але немає кому працювати, люди не йдуть. Бо там люди їдуть працювати на Захід, де в тій же Польщі зарплата в рази вища. Взагалі сьогодні така тенденція, якщо на заводі зарплата 5, а в супермаркеті – 7 тисяч гривень, то люди йдуть в супермаркет. Практично всі випускники з технічними спеціальностями працевлаштовані й не стоять на обліку служби зайнятості, але більшість – не за освітою. Нещодавно в нас проходив ярмарок вакансій, це коли ми запрошуємо роботодавців, і випускники з ними спілкуються, то мушу сказати, що було дуже мало взаємних перемог.
– В цілому, які спеціальності, що можна здобути у вашому університеті, є найзатребуванішими?
– Тут треба дивитися з двох боків: які потребує економіка, суспільство і підприємства, і які обирають батьки й діти. Державі треба технарі, і вона тут робить певні кроки в цьому напрямку, збільшує держзамовлення. Випускники загальноосвітніх закладів охочіше вступають на інші спеціальності. Зараз, як не дивно, найпопулярніша в нашому університеті спеціальність – це агрономія. До слова, ми єдиний технічний університет, де є ця спеціальність. Але тодішнє керівництво області наполягло, бо потрібні були агрономи, і ми сьогодні дуже задоволені з того, що на агрономію є попит і навіть конкурс. Також популярними є сьогодні такі спеціальності, як комп’ютерна інженерія, кібербезпека, екологія, міжнародні економічні відносини і менеджмент. Технічні спеціальності менш затребувані, на превеликий жаль.
– Цього року виповнюється ще й 50 років, відколи ви вступили до університету і відтоді практично не покидаєте його стін. Тобто на ваших очах і за вашої безпосередньої участі він народжувався і розвивався. Розкажіть про основні етапи його становлення та що є приводом для гордості особисто для вас, як його багаторічного керівника?
– Так, у 1967-ому я став студентом КІСМу, це був перший набір саме до інституту.
– Тобто це ваша спільна з університетом історія тривалістю в 50 років?
– Так. Все справді відбувалося на моїх очах, і вже 22 роки, як я очолюю заклад. Дуже багато змін відбулося. Головне, що вузькопрофільний інститут перетворився на університет всеукраїнського масштабу, отримав статус національного, єдиний в області. Якщо він раніше працював тільки на машинобудування, то зараз і на аграрну галузь, і на енергетику, дає змогу вивчати комп’ютерні науки, відкрито два економічні факультети. Також вперше в історії університету ми отримали державну премію за винаходи наших молодих вчених в галузі науки і техніки, вперше відкрили вчену раду з захисту докторських дисертацій. У цілому в нас три вчені ради, з них одна по захисту докторських, а дві інші – кандидатських із технічних і економічних наук. Уперше в новітній історії області вчений університету став членом-кореспондентом Національної Академії наук України. У радянські часи членом державної академії наук був Василь Олександрович Сухомлинський. Крім того, звичайно, ми пишаємося відкриттям багатьох спеціальностей, успіхами не тільки в науці, а й у міжнародній діяльності. Зокрема, ми брали участь у програмі Євросоюзу «ТЕМPUS», там і спільні магістратури, і випускники наші навчаються за кордоном. Були роки, коли 100-150 студентів їздили щороку. Позаду мене ви бачите кубки, бо студентське життя – це ще й дозвілля і спорт. А команда університету з бейсболу – двадцятиразовий чемпіон України, кістяк Національної збірної. Тішусь із того, що вдалося зміцнити матеріальну базу, і яким би зранку не був настрій, коли виходжу на нашу площу перед університетом, бачу ці квіти, відразу стає тепліше на душі. У мене відразу кращий настрій, бо це зробили ми, і не за державні кошти, а випускники й студенти. Наша гордість – це випускники, що б там не казали про університет, але якщо вони – успішні люди, значить і його заслуга в цьому є. Не називатиму прізвища, щоб нікого не пропустити. Чотири губернатори, сім народних депутатів, чотири міські голови Кіровограда (зараз місто носить назву Кропивницький), практично керівники всіх найбільших підприємств регіону – це наші випускники. Наш університет єдиний в області, який має найвищу урядову нагороду «Почесна грамота Кабінету міністрів», але ще є, звісно, над чим працювати.
– Нещодавно випускниця вашого університету Дар’я Квятковська отримала сертифікат про підтвердження українського диплома про вищу освіту в Німеччині. А чи є випадки не просто підтвердження диплома, а працевлаштування за кордоном по закінченні університету?
– З одного боку ми пишаємося тим, що вони працюють за кордоном, а з іншого, нам шкода, що наші випускники працюють не у нас, не в Україні. Це не один випадок. Боюся здатися нескромним, але одна моя донька, а в мене їх дві, по закінченні нашого університету вступила до магістратури Сорбони у Франції, вчена рада якої визнала наш диплом,що мені було не менш приємно, ніж успіхи доньки. Зараз вона живе у Франції і працює у відомій, особливо жінкам, компанії, – це «Лореаль», обіймає високу посаду. 21 травня в мене там народилася внучка – Анастасія. Так що маю двох внуків в Україні і двох у Франції. Але я вам скажу щодо Франції, що ми найбільше працювали з цією країною. Орлова Аня теж закінчила магістратуру в Ліможі і працює там. Є наші випускники і в США, зокрема, Ярослав Бричка. Вікторія Мажейка теж підтвердила диплом в Сполучених Штатах. Коли наші студенти їдуть на практику за кордон, всі задоволені, як вони працюють, бо вони не такі вибагливі, як європейські студенти, і хто ставить собі високу мету, той її досягає.
– Перед тим, як виїхати за кордон, Дар’я, завдяки відділу міжнародних в’язків університету, мала можливість тричі брати участь у програмах стажування в Німеччині. Де ще, на яких умовах чи завдяки чому ваші студенти мають змогу стажуватися за кордоном?
– Я вже казав про програму Євросоюзу «ТЕМPUS», в якій брали участь і Франція, і Чехія, і Україна. Це така широка програма, яка включає видачу подвійних дипломів, а також проходження практики за кордоном, стажування і т.п. Програм багато, часто наші студенти їздять працювати на аграрні підприємства. В нас є така громадська організація, як «Ki-France» («Кіровоград-Франція»), яку добре знають у посольстві Франції, і без проблем дають візи. У нас створені центри – канадський, французький, спільно з їхніми представництвами в нашій країні. Якщо студенти знають іноземні мови, то в них немає ніяких перепон. Нещодавно до нас приїздив викладач із Сорбони, і наші студенти мали можливість підвищити рівень французької мови й отримати відповідні сертифікати. Нещодавно наша делегація їздила до Китаю, можливо, навіть наш досвід буде впроваджено на підприємствах цієї країни.
– Сьогодні багато хто критикує українську вищу освіту за те, що вона не задовольняє вимоги роботодавців. З чим це пов’язано та чи є сьогодні можливості у вищих навчальних закладів задовольнити всі їхні запити?
– Я розумію, що якість освіти, особливо технічної, сьогодні впала, і що на технічні спеціальності сьогодні приходять далеко не кращі випускники шкіл. Але наведу один такий приклад. Одного разу я був в Оксфорді, як турист. Коли ми запитали в гіда, на які спеціальності бракує вступників, нам сказали, що на технічні. Тих, хто вступає навіть на перший курс, підприємства і компанії відразу беруть під свою опіку, заохочують, мотивують і стимулюють, щоб вони прийшли працювати саме до них. А в нас у підприємців така позиція: «Ми податки заплатили, а ви повинні підготувати нам кваліфікованих спеціалістів». Але зараз державою не фінансуються ні капітальні ремонти, ні оновлення обладнання, без якого не можна підготувати інженерів, ні придбання навчальної літератури, ні відрядження, ні господарські потреби. Кошти дають тільки частково на зарплату викладачів і частково на комунальні послуги. Як можна в таких умовах підготувати гарного спеціаліста? Друга проблема – якість студентів. За останні роки кількість випускників шкіл зменшилася вдвічі, і ми беремо всіх підряд, бо вибирати ні з кого. Тому роботодавці повинні разом із нами займатися підготовкою кадрів, фінансово і організаційно брати в цьому участь. Ми не готуємо спеціально кадри для окремо взятих підприємств, і не маємо цього робити, якщо з цими підприємствами у нас не укладено відповідні договори. Для того, щоб готувати спеціалістів для конкретного підприємства, повинна працювати цільова підготовка. Ми бачимо позитив у дуальній освіті, коли студенти три дні на тиждень навчаються в університеті, а два – перебувають на виробництві.
– А яку роль відіграють навчальні програми, наскільки вони сучасні і відповідають сьогоденню?
– Певна трансформація відбувається. Але є таке поняття, як стандарт освіти, ми ж не можемо читати що завгодно, бо видаємо диплом державного зразка, тому маємо дотримуватися основного переліку нормативних дисциплін. При цьому ми враховуємо пропозиції роботодавців, але є проблеми, коли певні дисципліни, які вони пропонують, не відповідають стандарту, і кожен роботодавець хоче щось своє. Тим більше на кожному підприємстві свої особливості, ми ж не можемо кільком студентам для одного підприємства викладати одні дисципліни, а кільком – інші. Але зараз більша автономія в навчальних закладах, тому ми можемо більше коригувати навчальні плани.
– Підготовка кваліфікованих кадрів для виробництва – це, звісно, важлива місія, але не менш важливою є підготовка науковців, адже це ті люди, від яких залежить рух вперед, прогрес і окремих галузей, і країни в цілому. Розкажіть, будь ласка, докладніше про успіхи вашої молодої наукової зміни?
– Двоє наших молодих учених отримують премію Кабінету міністрів, була і державна премія, яка присвоюється указом Президента. Головне, що в університеті створена аспірантура, докторантура і працюють спеціалізовані ради. Дуже важлива винахідницька діяльність, ми постійно в п’ятірці кращих вишів у цьому плані, навіть отримали в Женеві золоту медаль за кращий винахід, багато років отримуємо медалі й дипломи за кращі винаходи в Україні. Також важлива участь студентів в олімпіадах, у нас щороку 5-6 студентів стають переможцями та призерами всеукраїнських олімпіад і ми рекомендуємо їх до вступу в аспірантуру, але багато з них йдуть у бізнес. Кількість бажаючих займатися наукою падає, але ми сподіваємося, що це тимчасове явище.
– Дякую, Михайле Івановичу, за цікаву і змістовну розмову і сподіваюся, що прийняття нових освітніх стандартів стане поштовхом як для вашого навчального закладу, так і для вищої освіти в цілому.
Текст: Наталя Кривошей
P.S. Точки продажу червневого номеру журналу «PERSONA» у місті Кропивницький: магазини «Ятрань», книгарня «Букі», відділення «Укрпошти», ТРЦ «Копілка».