Аспірантура для ІТ-шників та наукова школа: як втілює мрії докторка технічних наук
На Кропивницькому порталі «Гречка» опубліковано нарис про доцента кафедра кібербезпеки та програмного забезпечення ЦНТУ, доктора технічних наук Єлизавету Мелешко, про шлях від студентки до доктора наук, про роботу на кафедрі, хакатони та студентську науку, про мрії та літературне хобі.
***
Єлизаветі Мелешко лише 36 років. Цьогоріч вона стала другим доктором технічних наук зі спеціальності «Комп’ютерні системи та компоненти» на Кіровоградщині. Завдяки цьому в області може з’явитись перша аспірантура для айтішників.
Чому обрала науку, а не роботу програміста, як стати доктором у молодому віці, про дівчат в ІТ, та як хобі допомагають у науці, розповіла Єлизавета.
Від дитячої мрія до дисертації
З дитинства Єлизавета цікавилась наукою. Одразу ж після магістратури пішла в аспірантуру, адже стати науковицею – мрія з дитинства.
Після успішного захисту кандидатської вирішила продовжувати наукові дослідження. Між кандидатською та докторською пройшло близько 10 років.
– Довго визначалась з темою докторської дисертації. Щоб вона мені була цікавою, обрала тему пов’язану з аналізом даних, штучним інтелектом. Насправді найактивніша діяльність по докторській в мене була останні 3 роки, коли була в докторантурі.
Єлизавета перша докторка в області з технічних наук зі спеціальності 05.13.05 «Комп’ютерні системи та компоненти». Минулого року Олександр Коваленко став першим доктором із цієї спеціальності. Обоє вчених працюють на кафедрі кібербезпеки та програмного забезпечення ЦНТУ.
– Дуже важко з вибором спеціальності у науковців регіону – немає ні аспірантури, ні спеціалізованих вчених рад для захисту в галузі інформаційних технологій.
Керівника [докторської дисертації] знайшла у Харкові, захищалась у Черкасах
– Вдень працюю в університеті, вечорами пишу статті. Я не могла повноцінно писати дисертацію до вступу у докторантуру, бо працювала. Також паралельно шукала керівника. Коли знайшла, стало легше, бо науковий консультант допомагав порадами. Ми з ним скорегували тему. Робота пішла швидше.
Сама докторантура розрахована на два роки. Єлизавета за пів року до вступу почала інтенсивно займатись дисертацією. Згадує ці роки, як досить вимотуючі. Вечори, свята і вихідні були за роботою. Якщо не встигнути до одного з дедлайнів по публікації статей або оформленню документів, захист зсувається на декілька місяців.
– У мене три роки досить насичені науковою роботою. Я навколо себе нічого крім неї не бачила. Це важко – багато паперової роботи, формальних речей. Мало того, що науковець придумує свою ідею, реалізує, проводить експерименти, щоб підтвердити гіпотези. Треба це все ще ретельно оформити. Наукові журнали прискіпливо ставляться до форматування та оформлення матеріалу, деякі надто сильно. Наприклад, оформлення списку літератури треба багато разів переробляти і в кожного журналу свої окремі вимоги. Буває так що все готово, матеріал є, але ще треба місяць працювати над самим оформленням, щоб опублікувати статтю в журналі, який індексується в наукометричній базі даних Scopus.
9 лютого 2021 року Єлизавета захистила дисертацію на вченій раді у Черкаському державному технологічному університеті. Тема дисертації: «Методологія забезпечення стійкості рекомендаційних систем до дестабілізуючих факторів у комп’ютерних мережах». Науковий консультант – завідувач кафедри обчислювальної техніки та програмування Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», доктор технічних наук, професор Сергій Семенов.
Єлизавета досліджувала рекомендаційні системи. Вони використовуються, щоб формувати, наприклад, стрічку новин у Фейсбуці, рекомендації на Ютубі, таргетовану рекламу на різних сайтах. Навіть є системи, які повністю рекомендаційні – наприклад, додаток Spotify, який рекомендує музику.
– Зараз це дуже популярна тема. Я досліджувала методи визначення вподобань користувачів. Яким оптимальним чином формувати їм рекомендації з погляду того, що є внутрішні помилки у системі, різні неточності у вхідних даних, погані дані, якщо користувачі проявляють малу активність на сайті. Або ж зовнішні фактори – атаки ботів, коли хтось недобросовісно намагається просунути свій товар, ролик.
Дослідила існуючі та розробляла свої більш точні та стійкі до зовнішніх впливів методи формування рекомендацій. Також запропонувала методи захисту від інформаційних атак на рекомендаційні системи. Був елемент кібербезпеки в декількох розділах дисертації. Розглядала, як впливають атаки ботів на рекомендаційні системи, як накручуються рейтинги і як цьому запобігти.
Насправді тематика цікава, переконує Єлизавета.
Як хобі допомагають з дисертацією
Єлизавета пише вірші. У 2017 році сама підготувала і видала першу збірку філософської та любовної лірики «Единство». Також захоплюється практичною психологією.
Перший рік докторантури був творчий. Каже, з’явилось відчуття що продовжується студентське життя. Їздила на конференції, встигала вести студентський гурток, ходити в літературний клуб «Ліра».
– Відрядження, хобі сприяють у періоди творчого пошуку. Натхнення і все, що йому допомагає, в перший рік докторантури дуже важливе. В останній рік – це просто механічна праця, коли все придумав і треба реалізувати, перевірити, оформити. Досить багато паперової роботи, мінімум творчості, просто випадаєш з життя.
З другого року докторантури часу на хобі не було. Тепер, коли час починає з’являтися, Єлизавета планує ще як мінімум одну збірку віршів видати у найближчі роки.
Дівчата в IT
Єлизавета згадує, як на перших курсах у її студентські роки деякі викладачі казали: «Дівчата, ви не станете програмістами».
– Не через те, що вони погано відносились до дівчат, вони дійсно щиро вважали, що дівчині в програмуванні буде важко знайти роботу. Досить довгий період багато дівчат не йшло в IT. Взагалі невеликий відсоток навчався на програмістів і багато з них потім не ставали ними.
Проте тенденція змінилась різко в останні декілька років. Стався переломний момент і дівчата захотіли ставати програмістами.
– Відношення змінилось. У місті з’явилось багато айті-фірм і робочі місця, яких раніше бракувало. У цих фірмах кадровий голод і вони починаючи з 2 курсу намагаються брати на роботу людей. Борються за них. На замітку абітурієнтам, які йдуть навчатись на програмістів: якщо самий мінімум виходить освоїти під час навчання – вас заберуть з ногами й руками, і довчать. Зараз сильна боротьба за програмістів.
Програмування стає все більш комфортним, пропонують високі зарплати.
– З’являються нові технології, мови програмування та середовища розробки. Їх настільки багато, що кожна людина може знайти собі щось своє. Не подобається одна мова програмування – обирає іншу тощо. Також, збільшення цікавості жінок до програмування можливо пов’язане ще з тим, що і в світі, й у нас все більше жінки зрівнюються з чоловіками у соціальному житті і ділення професій на більш чоловічі і більш жіночі стає менш актуальним.
Єлизавета не пішла працювати програмістом, бо не могла довго всидіти за комп’ютером. Каже, такий стиль життя має подобатись.
– Основна проблема в плані програмування і жінок: це монотонна робота, треба постійно сидіти за комп’ютером сконцентрованим. Писати код, шукати в ньому помилки, виправляти. В роботі ж викладача я можу і лекцію прочитати, і хакатон організувати, і поїхати на конференцію. Коли працювала над дисертацією часто більше 8 годин на добу, писала програмний код – мені ставало сумно. Починала писати статтю, проводила семінар для студентів або їхала на конференцію це мене відволікало і підіймало настрій.
Що не працює програмістом – не шкодує.
– Я бачу результати: в мене виходить наукова діяльність, я прогресую в ній, не шкодую. Мені здається головне для людини в її обраній діяльності – реалізуватись. Бувають складні моменти, але я збираюсь і продовжую роботу.
З мінусів – така активна наукова діяльність не сприяє особистому життю.
Поради для молодих науковців:
Найперша порада – це дуже хотіти присвячувати цьому багато часу, обов’язково спілкуватись з іншими людьми, їздити на конференції, семінари, без спілкування нічого не відбувається.
Зупинився на думці, щось не виходить – поїхав на конференції дізнався, що інші роблять, як вони до цієї наукової проблеми відносяться і відразу нові ідеї є.
«Підводні камені» для майбутніх науковців: багато перспектив у програмістів влаштуватись на хорошу роботу з хорошою зарплатою, у науці таких зарплат немає.
Каже, сама задовольнялась такою зарплатою.
На прикладі своїх колег спостерігає, що нормально себе почувають ті, хто паралельно працює і займається наукою.
Аспірантура та наукова школа
Єлизавета працює у технічному університеті з 2008 року. За ці роки вона створила студентський науковий гурток «Нові горизонти» та стала співорганізаторкою першого в університеті хакатону із програмування та робототехніки Robotomania-2017.
– Гурток створила для студентів по розробці комп’ютерних ігор. Зустрічались раз на тиждень і я запрошувала різних спікерів, які розказували лекції з програмування, комп’ютерної графіки та розробки ігор. Завдяки цим знанням багато учасників цього гуртка працюють програмістами на фірмі «Онікс».
Зараз думають про майбутні проєкти в рамках гуртка:
«Оговтаюсь від докторської і буду набирати нових студентів».
У її планах створення своєї наукової школи та відкриття аспірантури з комп’ютерної інженерії у Центральноукраїнському національному технічному університеті.
У Кропивницькому кандидатів наук з айтішних спеціальностей не дуже багато, каже Єлизавета.
Але оскільки вона та її колега з ЦНТУ стали докторами з комп’ютерної інженерії, з’явилась можливість відкрити аспірантуру.
– Раніше не було прив’язки. Аспіранти навчались тут, а захищались і шукали спецраду в іншому місті. Зараз є чітка прив’язка до спеціальності, як у студентів. Якщо не відкрити аспірантуру з комп’ютерної інженерії у виші, то ми надалі не зможемо повноцінно навчати і створювати нові кадри за цією спеціальністю.
У науковій школі разом з колегами, аспірантами, магістрантами розвиватиме тематику аналізу даних соціальних мереж для різних застосувань, не тільки для створення рекомендаційних систем, а й для інших задач, зокрема, кібербезпеки, моделювання і дослідження соціальних процесів тощо.
– Завжди багато ідей в голові, деякі доводиться примусово відкидати, бо розумію що часу на все не вистачить.
Текст: Ірина Маслюкова