випускниця кнту із nasa: «ми відправляємо роботів на марс»

Центральноукраїнський національний
технічний університет

Українська English


Випускниця КНТУ із NASA: «Ми відправляємо роботів на Марс»

За приземленням (примарсненням?) марсоходу Perseverance у лютому 2021 року наживо слідкував, напевне, увесь прогресивний світ. Цей марсохід, як і його попередників за марсіанськими програмами NASA, було створено науковцями та інженерами Лабораторії реактивного руху NASA (Jet Propulsion Laboratory, Каліфорнія, США). У Лабораторії реактивного руху у відділі управління персоналом працює наша землячка Альона Донцова, випускниця міської школи №19 та факультету економіки та менеджменту Кіровоградського національного технічного університету. Бажаєте дізнатися, як іноземцю, європейцю потрапити на стажування або на роботу в NASA, а також поступити до провідного університету Каліфорнії? Спойлер: це реально, не просто, але реально. Можливо, вас також зацікавить, які фільми про космос та NASA дивиться співробітник NASA. Отже…

 «Персеверанс» – ювілейний, п’ятий апарат Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору на Червоній планеті. Наразі, він найновіший, найбільш технологічний та найкрупніший із марсоходів NASA (а днями почав свою місію Ingenuity – перший в історії людства вертоліт для атмосфери іншої планети!). Усі марсоходи було створено у Лабораторії реактивного руху (ЛРР) – окремому науково-дослідному центрі NASA, розташованому у сонячному штаті Каліфорнія поблизу Лос-Анджелесу.

Персонал Лабораторії реактивного руху – одні з найкращих у своїй галузі вчені та інженери світу. Для того, щоб вони створювали найкращі у світі марсоходи, їм створюють максимально комфортні умови роботи з точки зору мотивації, організації та продуктивності роботи, вдосконалення та професійного розвитку. Саме цими питаннями опікується відділ управління персоналом HR-департаменту ЛРР, де працює випускниця та колишня аспірантка факультету економіки та менеджменту Центральноукраїнського (Кіровоградського) національного технічного університету Альона Донцова.

Існує загальновідомий вираз: «кадри вирішують все». Насправді, не зовсім все, але, дійсно, дуже й дуже багато вирішують. Яким вдасться марсохід – вирішує кадровий склад Лабораторії реактивного руху, а яким за якістю та продуктивністю буде кардовий склад ЛРР – вирішує HR-департамент організації. Тому внесок «єйч-арів» у створення та запуск апаратів NASA також вагомий.

– Пані Альоно, під час приземлення марсоходу «Персеверанс» де ви перебували, як слідкували за подією?

А.Д.: – В цей час я перебувала вдома, так само, як переважна більшість співробітників Лабораторії. Із березня минулого року ми працюємо дистанційно. Тому, як під час запуску роверу влітку 2020 року, так й під час висадки роверу на Марс у лютому 2021 року, на офісі працювали лише інженери та науковці, які безпосередньо беруть участь у процедурах запуску та приземлені (навіть не всі ті, хто розробляв та будував ровер). Всі інші насолоджувались моментом із дому. Для нас розробили окремий портал, до якого можна було приєднатися та спілкуватися із колегами та співробітниками. Схоже на платформу Zoom, але лише для працівників Лабораторії реактивного руху.

Але якби навіть не було карантину, якби ми усі працювали у звичному режимі, ми б все одно слідкували за ровером із наших домівок. Річ у тім, що у такі моменти – визначні для суспільства та наукового середовища, до Лабораторії приїжджає дуже багато преси, багато політиків, багато вчених, у тому числі, із інших країн світу. У зв’язку із цим, коли проходять великі запуски або приземлення, адміністрація обмежує кількість людей, якім потрібно знаходитись в лабораторії, отже, більшість із нас все одно не знаходиться фізично на роботі.

Ми слідкували за приземленням Perseverance онлайн, шість-сім хвилин приземлення ми спілкувались з колегами, робили фотографії. До речі, потім офіційна Instagram-сторінка ЛРР перепостила багато фотографій співробітників, які вони зробили, коли чекали на приземлення роверу, ви можете переглянути ці світлини.

– Які ви відчували емоції, коли марсохід успішно приземлився, з чим можна порівняти емоції?

А.Д.: – Навіть не знаю, із чим порівняти. Гордість. Радість. Задоволення. Ті декілька хвилин, коли апарат знижувався в атмосфері Марсу, ти перебуваєш у надзвичайній напрузі, у надзвичайному хвилюванні. Коли ровер приземлився – ти просто стрибаєш від щастя як дитина. Так, це сталося!

Чим займається ЛРР? Ми створюємо роботів для космічних програм NASA. Ми відправляємо роботів на Марс, відстежуємо рівень води на нашій планеті, та працюємо над дослідженням життя за межами планети Земля.

Ми зробили дещо, що інші космічні центри не можуть зробити! Ти відчуваєш гордість, що працюєш на компанію, яка створює речі, за якими у прямому ефірі слідкує увесь світ. На компанію, яка змінює історію освоєння космосу. Компанію, яка рухає уперед науку.

– Попередній свій марсохід Curiosity NASA запустило в 2011 році, якраз коли ви закінчили навчання в бакалавраті КНТУ. Чому ви обрали саме спеціальність «управління персоналом»?

А.Д.: – Ще коли я навчалась у школі, я була президентом різних шкільних парламентів, й у мене завжди гарно виходило спілкуватися із людьми. У той же час, у мене був аналітичний склад розуму, і школу я закінчила із «золотою» медаллю. Тому я шукала професію, де можна поєднати два напрями: аналітичні здібності та роботу із людьми. Ми разом із батьками продивились, які спеціальності пропонують в університетах нашого міста, – я не хотіла їхати навчатися в інше місто, – та зупинили вибір на спеціальності «управління персоналом» КНТУ. Моя мама мала великий вплив на мій вибір, оскільки вона за спеціальністю економіст й успішний підприємець. Ми планували, що я продовжу розвиток сімейного бізнесу й спеціальність «управління персоналом» допоможе мені у цьому.

– Під час навчання в університеті проходили стажування за міжнародними програмами?

А.Д.: – Можливості такі були, але я лише один раз скористалась програмою Work and Travel USA. В 2010 році я три місяці працювала в США за цією студентською програмою. Інші стажування під час навчання я проходила в Кіровограді: на «Радіозаводі», на заводі «Ім. Таратути».

– Англійську мову самі вивчали, чи хтось підказав, що це дуже потрібна в житті навичка?

А.Д.: – В школі я вивчала англійську та німецьку, але, чесно кажучи, іноземна мова явно не була моєю сильною стороною. Work and Travel трохи допоміг із англійською, так. Але такі стажування вони не навчать вас іноземній мові, не навчають правилам, граматиці тощо. Вони можуть поліпшити розмовний рівень, для цього дуже корисно перебувати в іншомовному середовищі. Серйозно вивчати англійську я почала, коли переїхала до США. Перше, що я там зробила – пішла до мовної школи.

– Стажування за програмою Work and Travel надихнуло переїхати до США?

А.Д.: – Ні, це не пов’язані події. Ще до Work and Travel я багато подорожувала країнами Європи, іншими країнами світу. Тоді я розглядала поїздку до США як спосіб подивитися світ, не більше. В 2014 році наша родина вирішила, що мені буде краще переїхати до іншої країни. Це одна із причин, чому я вирішили переїхати до Америки – більше можливостей та більше стабільності.

На фото: Альона Донцова на Українському фестивалі у Лос-Анджелесі, 2016 рік.

 

– Отже, як ви потрапили на роботу до Лабораторії реактивного руху NASA, ще й за своєю університетською спеціальністю?

А.Д.:– Чесно кажучи, я навіть й мріяти не могла, що колись буду працювати в NASA. Тато за першою освітою фізик, новини космосу та NASA завжди були частиною нашої родини. Ми завжди слідкували за успіхами NASA. Тому, вже знаходячись в Америці, я почала слідкувати за вакансіями NASA. Тут все відкрито. Усі вакансії публікуються відкрито, кожен може побачити вакансії в Інтернеті та подати заявку на вакансію…

Перший рік перебування в США я лише навчалась у мовній школі. Через рік я поступила до Університету Каліфорнії у Лос-Анджелесі (знаменитий UCLA) й отримала там сертифікат по бізнесу та бухгалтерії. Я легалізувала усі свої дипломи з України: диплом бакалавра Кіровоградського національного технічного університету та диплом магістра Одеського національного економічного університету. Потім я почала працювати у компанії, пов’язаній з авіаційним бізнесом. Компанія продає авіакомпаніям мультимедійний контент, який потім транслюють пасажирам під час перельотів. Ми співпрацювали із відомими світовими брендами: Disney, American Air lines, Delta Air Lines та інші. Це була моя перша робота в США, яка також була врахована при інтерв’ю в NASA.

Я слідкувала за вакансіями NASA, була сконцентрована на тому, щоб отримати роботу за своєю спеціальністю та подавалась на такі вакансії. Зрештою, вони запросили мене на інтерв’ю.

Інтерв’ю тривало біля семи годин та складалось із спілкування із різними людьми та вирішення практичних задач (кейсів). Мене тестували на предмет того, що я робитиму в різних робочих ситуаціях.

Якщо не помиляюсь, на цю посаду претендувало близько 500 пошукувачів. Але вирішили найняти мене. У нашому відділі, де працює понад 30 осіб, я – єдиний іноземець.

– Зараз ви навчаєтесь в магістратурі, яка процедура вступу до університету в США для іноземця?

А.Д.: – Так, зараз я закінчую навчання за ступеню МВА в Університеті Південної Каліфорнії (USC) – це великий приватний університет. Моя програма має назву «Магістр ділового адміністрування для лідерів», програма концентрована на фінансах та стратегії розвитку компанії. Це одна з топ-МВА програм в США.

Це буде моєю першою вищою освітою в США, до цього я користувалась своїми українськими дипломами: дипломом бакалавра КНТУ та дипломом магістра Одеського економічного університету. Ці два дипломи (перекладені) я надавала при прийому на роботу до NASA.

До речі, я один рік навчалась в аспірантурі КНТУ. Після закінчення магістратури в Одесі я повернулась у місто, майже два роки працювала в продажах в регіональному представництві «МТС», потім поступила до аспірантури, а згодом я переїхала до Америки.

Поступити не дуже складно, але вступ вимагає плідної підготовки (щонайменше шість місяців). Мені потрібно було написати листа про свій досвід роботи, написати есе про себе (точніше, потрібно аргументувати: чому вони мають зарахувати до університету мене, а не когось іншого), скласти іспит із англійської мови (TOEFL, оскільки я студент-іноземка), та надати перелік предметів із оцінками із попередніх університетів (КНТУ та ОНЕУ). Далі мене запросили на вступне інтерв’ю. Через два тижня я отримала листа: мене зараховано до університету.

Програма розрахована на один рік навчання, якщо ви студент звичайної денної форми. Але, якщо ви працюєте та не маєте можливості перебувати в університеті щодня, ви можете самі коригувати графік навчання. Наприклад, на денній формі протягом тижня студенти мають 25 годин навчання. Я маю «набрати» ті ж самі 25 годин, але в інший час. В моєму випадку я навчаюсь з 8.00 до 18.00 в п'ятницю та суботу. Тобто, річну програму МВА я вивчатиму майже два роки, але я проходжу повний курс.

– На одній із наукових конференцій для студентів ЦНТУ ви розповідали, що серед ваших службових обов’язків: мотивація та навчання співробітників; питання продуктивності праці співробітників тощо. Але ж в NASA працюють дорослі, грамотні, самостійні люди. Невже вони самі не розуміють своєї мотивації? Невже їх потрібно водити за ручку на навчання?

А.Д.: – Дійсно, в NASA працюють одні із найкращих вчених та інженерів світу. Усі вони надзвичайно розумні люди, але, у той же час, вони дуже сконцентровані на проектах, над якими працюють, інші питання для них можуть бути не настільки цікаві.

Уявіть, наприклад, ви працюєте над проектом марсоходу. Проект розрахований на тривалий проміжок часу: п’ять-сім років. Весь цей час ви повністю сконцентровані на успішності проекту. Ваша головна мета – зробити так, щоб усе працювало та запустити ровер на Марс. В такі моменти не кожна людина думає над питанням власної кар’єри через п’ять-сім років.

Ми у відділі HR дивимось на ситуації, в яких проявляються ті чи інші здібності людини, та з часом пропонуємо людині таку роботу, яка може максимально розкрити їхні здібності, їхній потенціал.

У нашому відділі я також роблю аналіз робочої сили та порівнюю показники із середніми показниками по галузі. Якщо у нашій організації людина обіймає певну посаду п’ять-десять років, а в інших компаніях на такій самій посаді люди у середньому працюють чотири роки, виникає питання: чому наш співробітник «застряг» на одному місці? Чому люди звільняються?

Також я займаюсь плануванням робочої силі. Нам потрібно розуміти, скільки людей звільніться із NASA із різних причин: вихід на пенсію або переїзд до іншого міста. Завдяки плануванню ми можемо передбачити заздалегідь скільки людей ми повинні найняти на роботу або підготувати до посад існуючих працівників. Можливість для співробітників рухатись угору кар'єрним сходинками допомагає нам, працівникам HR, підвищити продуктивність усієї організації, такі працівники мають мотивацію проявляти свої здібності для того, щоб отримати підвищення.

Ми проходимо до кандидатів й говоримо: через п’ять років буде можливість посісти таку-то посаду, вам цікаво? Дехто відповідає, що він вже займаються улюбленою справою, тому не цікаво. Але якщо цікаво – наш відділ має допомогти претенденту із навчанням, щоб через п’ять років він відповідав посаді. Але навіть така підготовка не гарантує посади – вакансії відкриті для усього світу, і, зрештою, на посаду буде обраний найкращий із претендентів.

Також наш відділ розвиває менторські програми. Наприклад, компанія наймає на роботу випускника університету. (Або студента: стажування в NASA є дуже престижним й відкриває молодим спеціалістам багато дверей). Звісно, учорашній випускник інколи не знатиме, що робити, інколи боятиметься щось робити. Інша річ, коли у нього буде наставник (ментор), людина, що має досвід 15 років роботи у визначеній сфері. До якого можна підійти, задати питання, поцікавитись, як краще зробити. Такі менторські програми допомагають молодим спеціалістам отримати впевненість у своїх силах та здібностях, готують їх для майбутньої роботи.

Коли вчені стають наставниками для студентів, вони можуть розвивати свої лідерські здібності, які допоможуть їм у подальшій кар’єрі. Крім цього, деякі вчені просуваються службовими сходинками та стають керівниками, отримують у своє підпорядкування відділи або колективи понад 20 чоловік. Одна річ, коли ти працював інженером проекту та виконував свою роботу за проектом – для цього потрібні певні професійні якості. Інша річ – керувати відділом 20 осіб, для цього потрібні додаткові професійні якості; а для керівництва декількома відділами чисельністю понад 100 осіб – ще більше навичок та якостей. Тепер ти не просто виконуєш свою роботу, підлеглі приходять до тебе за порадами, й порадами не лише по роботі. Наш відділ допомагає співробітникам опановувати нові навички та стати лідерами світового рівня. У ЛРР ми приділяємо значну увагу розвитку персоналу і їх лідерських здібностей.

Будь-якій людині інколи потрібна допомога. Особливо, коли ти весь час працюєш над одним й тим самим проектом, тобі потрібен погляд зі сторони. Звісно, ми не за ким не бігаємо та не тягнемо за ручку навчатися, захоче людина навчатися, чи ні – це її особистий вибір. Кожен сам відповідальний за свою кар’єру. Але як організація ми пропонуємо допомогу та надаємо можливості для розвитку.

– «Відділ управління персоналом ЛРР». Важко управляти вченими зі світовим ім’ям?

А.Д.: – О, це не легко. Вони знають свою роботу краще, ніж будь-хто на планеті. У той же час, ми маємо бути впевненими, що вони отримують задоволення від роботи, від організації, де працюють, що вони мотивовані й далі працювати та розвиватись, створювати надзвичайні речі та робити надзвичайні відкриття, які здивують увесь світ. Щоб наші вчені могли дивувати світ, ми маємо створити для них найкращу робочу атмосферу.

На фото: панно Лабораторії реактивного руху NASA на честь Міжнародного жіночого дня, де зібрані фото жінок-співробітниць ЛРР

 

– До речі, у фільмах, художній літературі часто використовується стереотипний образ вченого як неуважної (розсіяної) людини. Пам’ятаєте «От так неуважний» Самуїла Маршака, там прообразом персонажу послужив вчений.

А.Д.: – Думаю, це міф. Наші вчені дуже сконцентровані на даних, на цифрах, на своїх проектах. Вони живуть своїми проектами. Розсіяність притаманна кожній людині у тій чи іншій ступені. Не думаю, що вчені більш неуважні, ніж звичайні люди.

– Також на тій конференції ви розповідали, що кожного літа в ЛРР стажуються тисячі студентів, у тому числі, з інших країн. Які вимоги до стажистів? Наскільки складно буде студенту з України потрапити на стажування до NASA?

А.Д.: – Не складніше, ніж студенту з іншої країни, якщо він відповідатиме вимогам. Ми наймаємо стажистів з усього світу. Всі пропозиції ви можете побачити на сайті NASA, там перелічено багато різних програм стажування.

Все публічно, але не все просто. Головна вимога – науковий проект, яким займається студент чи аспірант, повинен узгоджуватись із програмою, на яку відкрито набір стажистів, та повинен зацікавити науковців NASA, які працюють над цією програмою. Наприклад, програма марсоходу. Відповідно, наукові дослідження або розробки стажиста повинні мати відношення до робототехніки, систем управління, передачі даних, програмування тощо. Все, що може принести користь проекту.

Про досконалу англійську мову стажиста я навіть не кажу, це апріорі.

Із документів пошукувач надає лише своє резюме та мотиваційне есе, де має написати, чому запросити на стажування мають саме його, та якою буде користь NASA від його наукового проекту.

Студентам з України, які хотіли б пройти стажування в NASA, я б порадила, перше за все, сконцентруватися на тому, що ви вивчаєте, та слідкувати за науковими роботами вчених NASA, які займаються тією ж тематикою, що й ви. Напишіть їм листа, зацікавте своєю науковою роботою. Запросіть вченого NASA на свою наукову конференцію. Вони доволі відкриті люди, якщо проект дійсно вартий уваги й пов’язаний із їхньою науковою тематикою – їх легко зацікавити. В наш час відбуваються особливо багато онлайн-конференцій, я вважаю, для студента це величезна можливість контактувати із науковим світом. Слідкуйте за науково-технічними конкурсами NASA та беріть в них участь.

– Виходить, NASA дотримується достатньо відкритої політики щодо найму іноземців. Вас перевіряли, чи не є ви агентом спецслужб інших країн?

А.Д.: – Іноземців наймають на роботу так само, як і громадян США. Усі без винятку співробітники проходять так званий Background check – перевірку попередньої роботи, перевірку даних особи, чи не мала людина кримінальної активності. У принципі, процедура Background check характерна для усіх компаній Америки, у тому числі для приватних, тут немає різниці, NASA чи інша організація.

Додатково ми усі проходили окрему перевірку, яка надає доступ до службової інформації: рівень доступу №1, №2 або №3. Так, мене перевіряли державні служби США, на розвідку інших країн я не працюю.

Кожен співробітник отримує персональний пропуск (бейдж), на якому записано рівень допуску. Переважна більшість із нас має рівень №1. Рівень №3 має лімітована кількість людей, які, здебільшого, працюють в окремій будівлі. Для вчених та інженерів можуть бути обмеження доступу до певної інформації щодо досліджень, якщо недостатній рівень допуску, але, якщо казати про бізнес-посади, проблем немає. Я по собі бачу: я маю доступ до усієї інформації, яка мені потрібна для роботи.

– В рамках кампанії «Відправ своє ім’я на Марс» NASA пропонувала мешканцям Землі заповнити певну форму, отримати персональний «квиток», а потім імена цих людей занесли на чіп пам’яті, прикріплений на марсоході Perseverance. Своїм співробітникам ЛРР пропонувала щось цікаве із точки зору запису до історії?

А.Д.: – Ми не маємо спеціальних привілеїв. Співробітники Лабораторії так само брали участь в акції, як і майже 11 мільйонів інших людей. Я також відправила своє ім’я на Марс, як усі інші…

Хоча, деякий привілей у нас є – дивитись, як створюють ровери, спілкуватися із вченими та інженерами проекту. Тут, звичайно, співробітники ЛРР мають можливість, якої не мають інші: ти можеш піти до лабораторії проекту подивитись, як будують ровер та сфотографуватися на фоні роверу.

– Ви дивитесь фільми, серіали про космос, про NASA? Якщо так, які картини ви вважаєте найбільш реалістичними?

А.Д.: – Я дивилась багато різних фільмів про космос, всіх й не перелічити…

Що запам’яталось у фільмі «Інтерстеллар» – там багато наукових діалогів на специфічні теми, які не всім людям зрозумілі. Але це дуже розповсюджене у нас в Лабораторії явище! На конференціях вчені так й розмовляють, використовуючи багато спеціальних технічних термінів, які стороннім слухачам не зрозумілі (тому що вони дуже захоплені своїми проектами). Досить часто вони самі себе зупиняють й пробують перейти на зрозумілу мову.

Що цікаве по фільму «Приховані фігури» (картина розповідає про групу афро-американок, яка проводить для NASA математичні обчислень, необхідні для запуску перших пілотованих космічних апаратів – прим.)… Оскільки наша Лабораторія розташована біля Голівуду, ми домовились із продюсером фільму прийти до нас й презентувати картину наживо в NASA. Для усіх співробітників ЛРР це була подія. Фільм знято на основі реальних подій, картина дуже правдива, але вона показує те, як працювали у минулому. Давно вже все по-іншому, давно вже усі розрахунки комп’ютеризовано, проте у фільмі однозначно реалістично показані відношення між людьми.

Я вважаю дуже сильною картину «Перша людина» про Ніла Армстронга. Там показано багато речей, які часто залишаються поза увагою людства при запусках космічних апаратів.

Здебільшого фільми, серіали про космос показують вже готовий результат. Більшість людей бачать лише результат. У нас в ЛРР працює біля 7000 чоловік. Звичайно, не всі працюють над проектом «Марс», у нас багато різних проектів, але все одно, величезна кількість людей працювали й працюють над тим, щоб створити ровер, запустити його у космос, зробити так, щоб він долетів, приземлити на Марс, розгорнути роботу на поверхні планети. Скільки роботи зроблено, скільки людей залучено, але, все одно, в Інтернеті ви найчастіше побачите лише два прізвища: керівника проекту та лідера програми.

Фільм «Перша людина» показує: навіть що Ніл Армстронг став першою людиною, яка ступила на поверхню Місяця, навіть якщо він є астронавтом, про якого ми пам’ятаємо (а хто зараз зможе без «Гуглу» назвати прізвища ще двох астронавтів «Аполону 11»? – прим.), йому допомагала велика кількість людей, але про них ви майже нічного не знаєте. Над тим, щоб ця подія відбулась, працювало багато людей, й картина розповідає про них.

***

Від автора: спеціально виношу окремим рядком пораду Альони Донцової для студентів або школярів, які живуть технікою, космосом, сучасними технологіями та знаходяться у пошуку себе. Якщо ви раптом зневірились та вважаєте свою метою недосяжною, то…

Альона Донцова, співробітник Лабораторії реактивного руху NASA: «Коли я приїхала до США, моя англійська була далеко не ідеальною, і я ще не знала, де працюватиму. Але все вирішує мотивація. Ти маєш знати, чого хочеш, та бути концентрованим на досягненні мети. Якщо мета працювати в NASA – це реально, я щодня бачу сотні людей, які хотіли потрапити до NASA – вони досягли своєї мети. Мрії втілюються, якщо над цим працювати. Одне із гасел нашої організації: We're Not Just Dreamers, We're Doers. Ми не лише мріємо, ми діємо. Та втілюємо мрії у життя».

Підготував Олександр Виноградов

Фото із соціальних мереж


«ЦНТУ» в соцмережах:
Приймальна комісія працює щодня, крім суботи та неділі.
Телефони приймальної комісії: (0522) 55-93-13, 39-04-67
Телефон університетської довідкової служби: (0522) 55-92-66
© 2018 «ЦНТУ» Всі права захищено.
Використання матеріалів цього сайту можливе тільки
з посиланням на джерело.